У куполі 120-річного храму на Львівщині виявили криївку УПА

Повстанську криївку виявили у селі Плоске Стрілківської громади на Львівщині.

Про це повідомили на сторінці проекту "БойкоМандри", передає Львівська мануфактура новин.

Криївку, яка слугувала схроном, була розташована у церкві вздовж центрального купола. За спогадами старожилів у часи радянської окупації в ній переховувалися місцеві хлопці від облав більшовиків.

"Одна із таких облав відбулася на початку літа 1946 р. Двічі окупанти приходили до церкви, але не змогли знайти схрону, хоч і знали від одного зрадника про його існування. Знайшли аж тоді, коли він сам їм показав його, – зазначають на сторінці проекту.

У криївці-схроні на той час знаходилися семеро чоловіків, серед них Михайло Кравець, воїн УПА, який був поранений і перебував у селі на лікуванні. Той, хто їх зрадив, скоріш за все розповів про те, що Михайло був українським повстанцем, оскільки саме його найсильніше з усіх побили, а тоді всіх хлопців скинули із хорів прямо на долівку.

Опісля шістьох із них виселили на Сибір. Там Михайло довго хворів, через поранення і побиття, перебував скоріш за все в тюремній лікарні, де і помер. Про його долю стало відомо завдяки небайдужій медсестрі, яка там перебувала і написала лист до його батьків", – розповідають на сторінці проєкту.

У криївці-схроні було знайдено патрони та цілі касети із п'ятьма кулями всередині. На стінах криївки збереглися неідентифіковані написи та підписи людей. Також на стінах церкви та криївки досі є прорізи, звідки вилітали кулі.

Криївка є однією з локацій першого туристичного маршруту проекту "БойкоМандри".

Реалізацію проекту "БойкоМандри" підтримує Український культурний фонд та Стрілківська територіальна громада. Усі туристичні маршрути розпочинатимуться у центрі громади – селі Стрілках. Перший маршрут, що вестиме до Плоского, пролягатиме через село Тисовиця.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.