Йосип Позичанюк: з комсомолу в УПА

Це підполковник УПА Йосип Позичанюк - із значком «варашиловського стрєлка» на лацкані. Він був - позірно - ідейним комсомольцем. Народився на Київщині. Вчився в Ніжині. Коли сталін окупував захід України, то Позичанюка прислали до Львова - розвивати в регіоні камсамольску організацію. Але побачений край збудив у ньому українця. Підпілля констатувало, що є дивний лідер-комсомолець. Почали підкидати йому літературу. Так, він став членом ОУН.

 
Йосип Позичанюк

Це підполковник УПА Йосип Позичанюк - із значком "варашиловського стрєлка" на лацкані. Він був - позірно - ідейним комсомольцем. Народився на Київщині (тепер його село у Вінницькій області). Вчився в Ніжині. Коли сталін окупував захід України, то Позичанюка прислали до Львова - розвивати в регіоні камсамольску організацію. Але побачений край збудив у ньому українця. Підпілля констатувало, що є дивний лідер-комсомолець. Почали підкидати йому літературу.

Так, він став членом ОУН. Коли влітку 1941 року бандерівці проголосили Акт відновлення української державності, то Йосипа призначено держсекретарем ("заступником міністра") пропаганди в уряді Ярослава Стецька. Він пішов в похідних групах ОУН на рідну Київщину. Нещодавно знайшов спогад, що проголошення Акту відновлення державності у Василькові під Києвом організував саме Позичанюк.

Його заарештовувало гестапо, але зміг втекти з концтабору. У підпіллі писав чудові оповідання для діток про нашу визвольну війну (досі не видані, я принаймні не зустрічав).

Позичанюк був натхненником і співтворцем іноземних підрозділів в складі УПА. Влітку 1944 року очолив Бюро інформації УГВР. Редагував низку підпільних видань - адже він чудово знав совєцьку дійсність і всю гниль московської системи. Загинув у бою. Посмертно відзначений Срібним хрестом.

Коли чув про примирення із совєцькою тоталітарною системою та її носіями, то завжди згадував Позичанюка. Він мав би бути давно Героєм України і на його прикладі мали вчитись мільйони українських дітей. Адже його життєпис - справжній приклад консолідації нації, а не навʼязаний нам сусідами.

Однак, не знайшов жодної вулиці в Україні названої його імʼям (може погано шукав?). Кілька скромних меморіальних табличок, присвячених Йому, явно є результатом панування в головах нашого суспільства табачниківських наративів. Немає музею Позичанюка. Немає фактично нічого, що попуяризувало би Його - справжнього Героя. Бо стати борцем в Галичині у той час було відносно просто, в своєму оточенні, "східнякам" було значно тяжче...

Йосип був найбільш високо-поставленим "східняком" в УПА з молодшої генерації, вихованої вже в совіцькій Україні (із старших, ще уенерівців, були генерали Трейко та Ступницький, а теж очільник УГВР Осьмак). Із найвищим ступенем підполковника-політвиховника. Людиною, яка заслуговує найвищого з можливих рівнів поваги.

Вірю, що в нас ще будуть бойові бригади названі іменами борців УПА. Визнаної формально, але не визнаної ще фактично. Що будуть ще вулиці Позичанюка. Що діти матимуть в школах його в програмі літератури і вивчатимуть на уроках історії. Дивитимуться документальні і художні фільми про нього. Скільки ще крові має пролитись, щоб це стало - нарешті - дійсністю?

Слава героям УПА!

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.