На Полтавщині перейменували 80 об’єктів топонімії

У населених пунктах Мачухівської громади на Полтавщині перейменовано 80 об’єктів топонімії.

Про це інформує Полтавського офісу Українського інституту національної пам'яті.

У селі Мачухи вулицю Єсеніна перейменували на пошану видатного петлюрівця Всеволода Петріва (1883-1948) — письменника, педагога, військового міністра і генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР). 

 

Навесні 1918 року, як командир полку імені Костя Гордієнка, звільняв Полтавщину від російсько-більшовицьких загарбників. Спогади про цю та інші події, що відбувалися у тодішній Полтаві, на Полтавщині та в Україні загалом детально описані у мемуарах Всеволода Петріва "Спомини з часів Української революції (1917–1921)", видані у 1927–1931 роках. У цьому документі зазначено, що "полк Костя Гордієнка отримав поповнення, переважно із селян с. Мачухи та його округи. Кравці Полтави і Мачух пошили Гордієнківцям однострій". 

Вулиця і провулок Ковпака у Мачухах будуть носити ім'я Братів Бувалкіних. Так у громаді пошанували полеглих Героїв народної російсько-української війни за незалежність Владислава та Сергія Бувалкіних. Сергій Бувалкін – учасник російсько-української війни періоду АТО, унаслідок зазнаних на фронті травм помер у 2022 році. Похований у селі Мачухи.

 
Сергій Бувалкін

Владислав Бувалкін-майстер-сержант Служби безпеки України. Спецпризначенець. Був успішним підприємцем, займався парашутним спортом та спортивною стрільбою. У 2014 році разом із двома братами добровольцем пішов на російсько-українську війну і став професійним військовим. Учасник телевізійної програми "Хоробрі серця" (2014). Загинув 20 березня 2022 року при обороні Києва. 

В оновленій топоніміці пошанували й Анатолія Дяченка (1925-2008) — уродженця Мачух, літературознавця, критика, прозаїка, педагога. Його дідусь та бабуся вчителювали у Мачухах, а батько керував хоровим колективом. Анатолій Дяченко у 1959-1997 роках викладав  у Полтавському педагогічному університеті. 

Отримала нову назву й колишня вулиця трубадура російської імперії Пушкіна. Тепер вона називається "Земляків-Героїв УПА". 

Вулицю Чкалова також перейменували на честь уродженця Мачух, українського режисера та актора Миколи Вільшанського, який грав у театрах Саксаганського, Садовського, "Веселий жарт" (Київ); здійснював постановки у театрі Львова.

 
Микола Вільшанський

У селі Васики вулицю Лермонтова перейменували на Миколи Міхновського.

У селі Калашники вулицю Першотравневу перейменували на честь найвідомішого українського філософа Григорія Сковороди.

У селі Підлепичі вулицю Комсомольську назвали на честь українського гетьмана Пилипа Орлика.

У селі Сердюки вулицю Гагаріна переозначили на пошану Юрія Кондратюка, уродженця Полтави, вченого-винахідника, розробника ракетної техніки і теорії космічних польотів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.