На Львівщині оцифрували найстарішу дерев’яну датовану церкву в Україні

На Львівщині оцифрували дерев’яний храм Святого Архистратига Михаїла, який датується 1508 роком та знаходиться у селі Стара Скварява.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

За словами мистецтвознавця та іконописця Романа Залінка, під час реставраційних робіт у 2008 році на стіні храму віднайшли позначку "1508 р." на брусі північної стіни, написану чорною фарбою. Історики схиляються до думки, що це дата будівництва церкви. Це цілком слушно, вважає іконописець, адже в регіоні є кілька пам'яток XVI ст. Спершу церква стояла у сусідньому селі Глинську, а в 1715 р. цей храм перенесли у Стару Скваряву.

Наразі храм перебуває на балансі Львівського музею історії релігії та більше виступає музейною, ніж церковною установою. Богослужіння тут проводять лише раз на рік – 21 листопада, в день Святого Архистратига Михаїла.

У межах проєкту, окрім створення 3D-моделі та віртуального туру храмом, також облаштували сучасну інклюзивну музейну експозицію, яка враховує потреби різних цільових аудиторій: у музеї розмістили нові інформаційні банери із QR-кодами, збільшеними копіями ікон верхнього ряду іконостасу, є аудіогід українською та англійською мовами.

Проєкт повністю було профінансовано УКФ, його вартість 780 тис. грн. Реалізація відбувалася протягом пів року.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.