В Україні випустили колекцію хусток з мистецькими творами, які викрала або знищила Росія

Кошти з продажу хусток, на яких зображено мистецькі твори, викрадені або знищені Росією, спрямують на відновлення будинків на Київщині.

Про це Укрінформу повідомила пресслужба UNITED24.

На одній із хусток зображено мозаїку "Святий великомученик Димитрій Солунський", яку створив невідомий художник у 12 ст. для Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. У 1937 році радянська влада підірвала собор, а демонтовану мозаїку вивезли до Москви. Сьогодні вона перебуває у Третьяковській галереї.

Інший аксесуар - із картиною Архипа Куїнджі "Червоний захід". Її оригінал знаходиться в нью-йоркському Музеї мистецтва Метрополітен, ескіз картини зберігався в Маріупольському художньому музеї ім. Куїнджі, який був зруйнований навесні 2022 року російським авіаударом. З музею викрали понад 2000 робіт, серед них - цей ескіз. Його доля наразі невідома.

На третій хустці відтворено фрагмент розпису будинку української художниці - представниці наївного мистецтва Поліни Райко в Олешках на Херсонщині. 6 червня 2023 року росіяни підірвали Каховську ГЕС, і будинок підтопило. Більшість розписів втрачена назавжди.

"Мистецькі твори, що лягли в основу колекції OLIZ (бренд аксесуарів - ред.) та UNITED24, були привласнені або знищені Росією. Як і багато інших, точну кількість яких неможливо уявити. Їх підривали, різали, спалювали, втоптували в землю, але переважно викрадали. Щоб потім виставити у своїх музеях та галереях і назвати російським мистецтвом. Кожна хустка — історія викраденої або знищеної роботи українських митців. Кожна хустка — помічник у культурній дипломатії, можливість розказати світові правду", - розповіла координаторка платформи UNITED24 Ярослава Гресь.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.