На території Києво-Печерської лаври знайдена неординарна керамічна посудина

На території Києво-Печерської лаври у заповненні господарського підкліту споруди княжої доби археологи знайшли неординарну керамічну посудину.

Про це на своїй сторінці у Facebook розповів завідувач сектору археології у Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" Сергій Тараненко.

Глек зберігся на висоту 19,5 см, його діаметр у середній частині тулуба 13 см. Збоку на ньому залишився слід від кріплення втраченої ручки.

Попри відносно поширену у давньоруський час таку форму столового посуду, повних аналогій цій знахідці не так багато. У 1987 р. на київському Подолі у будівлі ІІ пол. ХІ ст. виявлений глек аналогічний нашому. Автори (В. Зоценко та О. Брайчевська) вважали, що ця форма не має місцевих коренів, а належить до керамічного комплексу салтово-маяцької та аланської культур ІХ–Х ст., репрезентуючи південно-східноєвропейський імпорт до Києва. Інші науковці (О. Комар) вбачають у таких формах давньоруську імітацію кримських полив'яних глеків.

Інший схожий екземпляр трапився 1999 р. у житлі І пол. ХІІІ ст. у "місті Володимира" давнього Києва (публікація А. Козловського та М. Ієвлєва). Але на цьому фрагменті глека розширення вінець менше, а лінійний врізний орнамент нанесений нижче, вже на плічках.

Цікаво, що як і в нашому випадку, обидві наведені знахідки походять із приміщень, пов'язаних із ремісничою діяльністю.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.