На могилі Миколи Міхновського відкрили меморіальну дошку

Місце відкриття меморіальної дошки – за кілька десятків метрів від пам’ятника Миколі Міхновському на центральній алеї Байкового кладовища в Києві.

2 вересня на могилі творця Української державності та українського війська урочисто відкрили меморіальну дошку. Вшанували Миколу Міхновського Історичний клуб "Холодний Яр", видавництво markobook, редакція газети "Незборима нація" та небайдужі українці.

На меморіальній плиті встановлено кьюр-код з посиланням на працю "Самостійна Україна" Миколи Міхновського та деякі інші його праці. Невдовзі виставимо і геолокацію, щоб легше було знайти могилу.

Тіло Миколи Міхновського виявили вранці 3 травня 1924 року в Києві, у садибі Володимира Шемета.

"Величезне, майже двометрове, з неприродньо зігнутою шиєю та схиленою головою, тіло важко висіло на гілці старої яблуні, ледь не торкаючись ногами української землі… Покійника першим побачив малий Ждан Шемет, який вибіг у садок на руханку", - написав Василь Коваль президент Історичного клубу "Холодний Яр".

Син члена Центральної Ради Ждан Шемет разом з матір'ю Вірою Андріївною доглядали за могилкою до висилки у Сибір у 1941 році.

1964 року, після реабілітації, Ждану Володимировичу дозволили повернутися до Києва. І він знову взявся оберігати могилку найбільшого друга свого батька. Але на початку 1960-х у цьому секторі почалися нові поховання. І на місці могили Міхновського були поховані інші люди.

Напередодні своєї смерті (у 2007 р.) Ждан Шемет показав місце поховання Міхновського Романові Ковалю і Леонідові Череватенку та вказав на орієнтири. Роман Коваль не раз водив "до Міхновського" людей, але згодом працівники кладовища змінили ландшафт і не стало орієнтирів, за якими це місце можна було впізнати.

Завдяки світлинам 2007 року, орієнтуючись на сусідні пам'ятники, зафіксовані на фото, членам Історичного клубу "Холодний Яр" Роману Ковалю, Марку Мельнику та Оксані Герасимюк 6 травня 2023 року вдалося віднайти точне місце поховання будівничого Українського держави та українського війська.

"Щоб зафіксувати цю святу для нас могилу, ми вирішили поставити меморіальний знак. Проєкт зробив Марко Мельник, ветеран АТО. На зібрані серед однодумців кошти створили меморіальний  знак – за сприяння скульптора Ігоря Семака. Вага пам'ятного знаку 140 кг", - зазначив Роман Коваль.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.