МКІП ініціює демонтаж пам’ятників Пушкіну, Щорсу та іншим російським діячам

Міністерство культури та інформаційної політики України ініціює урядове рішення, яке дозволить демонтувати пам'ятники Пушкіну, Щорсу та іншим російським діячам з Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення.

Про це йдеться на офіційному сайті Мінкульту.

"Це дасть змогу пришвидшити очищення публічного простору від маркерів комуністичного тоталітарного режиму та російської імперської політики. Наступний крок – за органами місцевого самоврядування. Саме вони мають прийняти остаточне рішення про демонтаж та переміщення об'єктів", – прокоментував ініціативу тимчасовий виконувач обов'язків міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.

Пропонується зокрема вилучити з реєстру пам'ятник Пушкіну на проспекті Берестейському, пам'ятник Щорсу на бульварі Тараса Шевченка, могилу генерала армії Ватутіна в Маріїнському парку,  монітор "Железняков" по вулиці Електриків та пам'ятник екіпажу бронепоїзда "Таращанець" в сквері між вулицями Заслонова та Ялтинською у Києві.

Крім того, пропонується демонтувати пам'ятники Пушкіну в Житомирі, Харкові та Одесі, князю Воронцову в Одесі, полководцю Суворову в Ізмаїлі, адміралу Ушакову в Херсоні, "Україна – визволителям" в Ужгороді, Меморіальний комплекс "Борцям революції" в Луганську.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.