В Україні створили сайт про історію оборони Києва

Проєкт під назвою «Хроніки оборони Києва» створений українськими істориками та айтівцями спільно з Музеєм історії Києва.

Про це повідомив упорядник і керівник проєкту Віталій Нахманович — український історик, співавтор концепції Меморіального музею пам'яті жертв Бабиного Яру.

Вебресурс із щоденною хронологією битви за Київ від 24 лютого до 10 квітня 2022 року містить близько 6000 новинних повідомлень, офіційних та експертних зведень і мап, особистих історій, документальних фото та відео, які всебічно репрезентують події на фронтах, в тилу, на окупованих і звільнених територіях.

"Ми ставили собі за мету зібрати та систематизувати за хронологією та жанрами матеріали, уже оприлюднені на електронних ресурсах, насамперед українських. Ми розглядаємо цей проєкт як першу масштабну документальну публікацію, яка створить ґрунт для подальшої роботи дослідників і журналістів, надасть можливість відновити та впорядкувати свої уявлення про історію війни й оборони Києва всім, хто пережив ці події, або просто цікавиться ними", — розповідає історик Віталій Нахманович, який є упорядником і керівником проєкту. 

Вебресурс "Хроніки оборони Києва" має 6 розділів: "Події", "Ситуація", "Мапи", "Історії", "Фото" та "Відео".

Розділ "Події" містить понад 1300 новинних повідомлень, які стосуються подій насамперед у Києві, а також у Київській області. Родзинкою цього розділу є зібрані точні дані про початок і закінчення повітряних тривог у Києві протягом перших 46 днів війни.

Розділ "Ситуація" містить понад 450 щоденних оглядів ситуації, що подають деталі подій на фронтах Київської, Чернігівської та Сумської областей, а також в тилу, на окупованих і звільнених територіях.

Розділ "Мапи" містить близько 300 щоденних мап бойових дій на Київському, Чернігівському та Сумському напрямках, складені незалежними українськими та іноземними експертами. На мапах детально позначено розташування та дії російських та українських військ. До більшості мап додано фахові коментарі, перекладені з англійської мови спеціально для нашого проєкту.

Розділ "Історії" містить близько 400 текстів і відеоматеріалів, які переважно стосуються подій на фронті та на окупованих територіях Київської області. Значна частина з них становить "усну історію" війни — розповіді безпосередніх учасників та свідків подій. 

Розділ "Фото" містить понад 3000 світлин, які ілюструють перебіг війни у Києві та Київській області. Зважаючи на воєнні обмеження, більшість оприлюднених фотографій присвячена подіям в тилу і на звільнених територіях.

Розділ "Відео" містить близько 400 відео, які висвітлюють події війни у Києві та Київській області. Зважаючи на воєнні обмеження, більшість оприлюднених відео присвячена подіям в тилу і на звільнених територіях.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.