Активісти петербурзького "Меморіалу" і Товариства української культури Карелії "Калина" вшанували пам'ять українців, вбитих у Сандормосі

5 серпня біля Козацького Хреста активісти вшанували пам'ять жертв сталінських репресій, розстріляних в урочищі Сандармох.

Про це повідомив керівник у Науково-редакційна група книги "Реабілітовані історією. Рівненська область" Андрій Жив'юк.

5 серпня активісти петербурзького НІЦ "Меморіал" і Товариства української культури "Калина" в Карелії вшанували пам'ять українців, вбитих в урочищі  Сандормох 1937 року. Вони не побоялися принести до меморіалу квіти і розгорнути прапор України.

У 1930-х роках в урочищі Сандормох органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. Серед жертв — переважно спецпоселенці і в'язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР.

Сандармох також місце масового розстрілу 1111 в'язнів так званого "першого соловецького етапу". Серед них — режисер Лесь Курбас, письменники Валеріан Підмогильний, Микола Зеров та інші культурні і державні діячі, вчені, священнослужителі. 

Місце масових страт людей віднайшли громадські активісти в липні 1997 року.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.