На Рівненщині досліджують пам'ятні місця УПА

Роблять це в рамках реалізації проєкту "Місця пам'яті про УПА: каталог пам'яток історії на Рівненщині" за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

Про це пише Суспільне.

Першу експедицію бойовими стежками УПА розпочали в урочищі Гурби, це колишній Здолбунівський, а нині — Рівненський район. У квітні 1944 року тут відбулася найбільша битва повстанців з військами НКВС.

"Там є пантеон, але маємо ще низку цікавих об'єктів, про які середньостатистична людина не знає. Є два об'єкти біля Гурб — це пам'ятник сотнику Нечаю і одне із перших масових поховань загиблих воїнів УПА в часи Гурбенського бою, і є питання, чи вони ексгумовані", - зазначив автор проєкту, голова громадської організації "Рівненська Горинь" Олександр Денисюк.

Учасники експедиції побували і в селі Будераж, де в 1943 році відбулася Конференція поневолених народів. На згадку про подію там встановили пам'ятник.

Наступною точкою маршруту експедиції був Мізоч, де є два поховання бійців УПА. З Мізоча дослідники Вирушили в Дермань, де похований генерал-хорунжий УПА Леонід Ступницький.

"Він був полковником УНР, учасником двох зимових походів, а згодом став професійним військовим, який діяв у складі УПА. Він був шефом штабу, тобто не останньою людиною. Трагічно загинув, його вдалося нормально поховати. Бо зазвичай таких видатних постатей УПА совєти намагалися знищити, і їхніх місць поховань навіть немає. Той же Роман Шухевич, Клим Савур — ми не знаємо, де вони поховані", — пояснив Олександр Денисюк.

Також він повідомив про наміри встановити пам'ятник на "Турецькій Скалі". Так дерманці називають місце у їхньому селі, де колись добували камінь для будівництва хат. А в середині XX століття тут були бої повстанців проти НКВС.

Перша експедиція членів громадської організації "Рівненська Горинь" тривала 12 годин і охопила сім сіл та 15 пам'ятних місць УПА в межах колишнього Здолбунівського району.

Наступне дослідження планують присвятити місцю народження художника-повстанця Ніла Хасевича. Загалом, планують дослідити 50 об'єктів.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.