У Колодяжному на Волині віднайшли артефакти родинної садиби Косачів

Виявили стару каналізаційну яму, розміром 200 см на 400 см. Ці деталі дозволяють уточнити місцезнаходження будинку і уявити деталі культури побуту родини Косачів.

Про це повідомила літературознавиця, дослідниця біографії Лесі Українки Тамара Скрипка.

"Віднайти оригінальні меморії родини Косачів через століття тотальних руйнувань навіть фундаментів їхніх маєтків, здавалося б, неможливо. Зрештою, пошукові роботи у селі Колодяжному за ініціативи музейних працівників ніколи й не проводилися", - зазначила Тамара Скрипка.

Косачівська садиба у Колодяжному, як і всі тогочасні маєтки, будувався за принципом головного двору (житлові будинки, фліґелі, садки і парк) і чорного, тобто господарського, який був через дорогу від головної забудови. Ще за перших совєтів залишки Косачівського господарського двору зрівняли із землею.

Після Другоі світової війни тут були поля колгоспу імені Леніна (згодом ім. Лесі Українки). Землю, де знаходився й Косачівський житловий будинок для прислуги, а також – кухня, комори, пральня, душ, отримав під забудову колодяженець Петро Оксенюк. У 1956 році дім було зведено і родина оселилася у ньому.

Згодом дочка Петра Галина одружилася з Петром Рибачуком й подружжя побудувало свій дім поруч з батьківським. Під час газифікації села на поч. 2000-х рр. господарі копали рівчак для прокладення труб і несподівано відкопали інші труби – каналізаційні (можливо, водопровідні), Косачівського службового дому. По довжині цих труб можемо судити, що цей будинок стояв саме на місці теперішнього дому Рибачуків.

"Ще одна несподіванка чекала господарів при прокладанні каналізаціі з південної сторони дому. Прокопавши кілька метрів рівчака, вони виявили стару каналізаційну яму розміром 200 см на 400 см, яку й використали для своїх потреб. Ці деталі дозволяють уточнити місцезнаходження будинку, дах якого проглядається на кількох світлинах, і уявити деталі культури побуту родини Косачів", - розповіла Тамара Скрипнка.

Частина труби, прокладеної до службового будинку на чорному дворі маєтку Косачів, довжиною 112 см, діаметром 14 см, товщиною 2 см, вагою 17 кг; матеріал: обпалена і глазурована глина. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.