у Горішніх Плавнях демонтують комуністичні стели на в'їздах у місто

Міського голову Горішніх Плавнів зобов’язали демонтувати незаконні стели «Комсомольськ» до 10 вересня.

Про це повідомили у Полтавському офісі Українського інституту національної пам'яті та обласній військовій адміністрації (ОВА).

Відповідне розпорядження №536 "Про демонтаж пам'ятних знаків (двох стел із назвою "Комсомольськ" при в'їздах у місто Горішні Плавні Кременчуцького району Полтавської області)" підписав начальник Полтавської ОВА Дмитро Лунін.

Міський голова Горішніх Плавнів Биков мав демонтувати в'їзні знаки у формі монументальних стел "Комсомольськ" ще у 2016 році. Адже 19 травня 2016 року Верховна Рада перейменувала Комсомольськ у Горішні Плавні в межах виконання закону про декомунізацію.

"На стелах зазначено колишню, неіснуючу назву міста, що в період до набрання чинності декомунізаційного законодавства носило назву "Комсомольськ" і було назване на честь Всесоюзного Ленінського комуністичного союзу молоді (ВЛКСМ) або комсомолу - комуністичної молодіжної організації, підконтрольної КПРС", - зазначив представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар.

Биков протягом семи років вдавався до саботажу декомунізаційного законодавства. Міськрада пропонувала залишити місту стару назву, зробивши її абревіатурою, мовляв на честь Колективу Молодих Соціально Мотивованих Людей - Справжніх Козаків. Однак у парламенті з таким перейменуванням не погодилися і за пропозицією УІНП присвоїли місту історичну козацьку назву Горішні Плавні. За словами Пустовгара, Биков оскаржував це рішення у Вищому адмінсуді, але безуспішно. Водночас знаки з старою назвою вирішив залишити.

Горішні Плавні – це давнє козацьке поселення на території Келебердянської сотні Полтавського козацького полку.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.