У Вінниці проводять археологічні розкопки на території Домініканського монастиря

На території комплексу Домініканського монастиря (нині Спасо-Преображенський кафедральний собор ПЦУ) у Вінниці тривають археологічні дослідження.

Про це повідомляють в Музеї Вінниці.

Археологам вже вдалося знайти дві козацькі люльки з білої глини, які датують XVII століттям, кілька монет часів Російської імперії, два набори кахель XVIII століття, фрагменти кераміки XVII-XIX століття тощо.

Проводить розкопки Археологічна експедиція Вінницького обласного краєзнавчого музею. Нею керує співробітниця музею, кандидат історичних наук Ольга Манігда. В роботі експедиції також беруть участь науковці Музею Вінниці та студенти ВДПУ та ДНУ.

Основним завданням досліджень цього року є розкриття і розчищення розкопу, який був досліджений у 2013-2017 роках. Тоді було виявлено різночасові споруди та об'єкти від початку XVI до XIX століття Фахівці провели ґрунтовні дослідження, які дали змогу виявити на місці комплексу Домініканського монастиря потужні фундаменти, детальне призначення та датування яких ще належить встановити.

У 2018 році об'єкт досліджень було законсервовано, з можливістю подальшої музеєфікації. Цьогоріч міська влада ухвалила рішення відновити роботи. Фахівці мають дослідити територію і надати свої висновки з приводу її подальшого майбутнього.

"Ми знаємо, що домініканці описували своє життя у Вінниці з моменту започаткування монастиря у першій половині XVII століття. Також завдяки документам відомо, де саме було засновано перший монастир і що він був дерев'яним, але у нас немає його детального опису.

З того, яким ми зараз бачимо виявлений у розкопі фундамент будівлі, можна зробити висновок, що він був розібраний на більш пізні споруди, тому що збереглася лише його невелика частинка (перехрестя фундаменту). Можливо тоді над ним розташовувалась якась споруда, яка і зберегла рештки фундаменту", – розповіла Ольга Манігда.

Розкопки на об'єкті "Домініканський монастир" розпочалися в другій половині червня й триватимуть орієнтовно до кінця липня.

 

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».