IN MEMORIAM: Помер український ілюстратор, графік, карикатурист Олександр Міхнушев

У віці 67 років помер ілюстратор журналів "Барвінок" і "Малятко" Олександр Мінхушев.

Про це повідомила палеогеографиня Наталя Герасименко у Facebook.

"Пам'ятаю його у 80-і молодим художником-графіком, редактором журналу "Барвінок". У ті часи ми, молоді ілюстратори, тільки починали свій творчий шлях. Саша був для нас недосяжною вершиною і вже тоді неперевершеним майстром в ілюстрації", — написала вона.

Ілюстрації та карикатури Мінхушева публікувалися в багатьох періодичних виданнях України, зокрема у сатирично-гумористичному журналі "Перець".

У 1970–1980-х роках Мінхушев був художнім редактором журналу "Барвінок". Пізніше ілюстрував журнали "Однокласник" і "Малятко". Також малював журнальні комікси, робив малюнки до словників. Ілюстрував книжки для дітей і підлітків, народні казки, оформив два томи пригодницько-фантастичного роману Сергія Оксеника "Лісом, небом, водою".

Художникові роботи можна переглянути на його сторінці в одній із мистецьких соцмереж. 

 
Колаж Суспільне Культура, Elena Dynnyk/Facebook, Natalia Gerasimenko/Facebook

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.