АНОНС: У «Софії Київській» презентують книжки про Софійський собор і Володимира Великого

У Києві в заповіднику "Софія Київська" 29 червня презентуватимуть книжки про тисячолітній Софійський собор і князя часів Київської Русі Володимира Великого.

Про це повідомили у Національному заповіднику "Софія Київська"

Презентація двох наукових книжок д.і.н., проф. Надії Нікітенко "Софія Київська Володимира Великого" і "Свята Софія Київська 1011 – 1018" відбудеться 29 червня о 16.00 в Софійському соборі Національного заповідника "Софія Київська" (Київ, вул. Володимирська, 24).

"У центрі обох досліджень – грандіозний цілісний комплекс архітектури, мозаїк, фресок та написів-графіті Софії Київської. На сучасному рівні проаналізовано всі наявні джерела та науковий доробок кількох поколінь дослідників собору, запропоновано нову методику його вивчення, висвітлено вагомі результати власних досліджень",  - йдеться у повідомленні.

Крім того, великою кількістю фактів доведено авторський висновок про заснування собору Володимиром Великим у 1011 р. та завершення його Ярославом Мудрим у 1018 р. Це на ціле людське покоління давніше, ніж стверджується радянськими і сучасними російськими істориками. Такий підхід руйнує їх сумнозвісний постулат про Русь як "єдину колиску трьох братніх народів" і стверджує 1000-ліття Русі-України як держави. Собор є прямим свідком того, що державність і культура зародилися в Києві й звідси поширилися теренами Східної Європи як цивілізаційні чинники.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.