Директором Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» призначили Олексія Макухіна

Максим Рабінович, який перебував на цій посаді з лютого 2022 року, залишається радником Голови Наглядової ради Натана Щаранського.

Про це повідомили у Меморіальному центрі Голокосту "Бабин Яр".

Макухін продовжить реалізацію існуючих проєктів Центру, зокрема дослідження історії Голокосту та ініціатив, які "Бабин Яр" запустив після початку повномасштабного вторгнення. Серед них – документування злочинів російських окупантів проти українських цивільних, створення онлайн-мартирологу "Закриті очі", а також оцифрування архівних документів у прикордонних регіонах України, які регулярно зазнають обстрілів.

"Гадаю, що планувати яким саме має бути Меморіальний центр "Бабин Яр" після перемоги України у війні. Однак вже зараз це серйозна інституція з великою кількістю важливих проєктів, які я вважаю необхідними зберегти для подальшого розвитку", – прокоментував Макухін.

Зазначимо, що до повномасштабного вторгнення Макухін обіймав пост виконавчого директора Меморіального центру Голокосту. Він займався організацією міжнародних заходів та керував створенням об'єктів, які знаходяться на території Бабиного Яру.

Благодійний фонд "Меморіал Голокосту "Бабин Яр" – це неурядова благодійна організація, покликана вшанувати пам'ять жертв трагедії Бабиного Яру і сприяти гуманізації людства шляхом збереження і вивчення історії Голокосту.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.