АНОНС: Музей Голодомору запрошує на виставку вишиванок з унікальними історіями

До Дня вишиванки Музей Голодомору вперше вдягне в сорочку відомий пам'ятник «Гірка пам’ять дитинства» та відкриє виставку вишиванок з унікальними історіями

Про це повідомляє Музей Голодомору.

18 травня запрошуємо представників ЗМІ та громадськості до Національного музею Голодомору-геноциду разом відсвяткувати День вишиванки та Міжнародний день музеїв. Цьогоріч ми поєднуємо традицію і сучасність для залучення широкої громадськості до популяризації та вивчення української ідентичності. 

До Дня вишиванки вперше найвідоміший пам'ятник Голодомору — "Гірка пам'ять дитинства" (дівчинка з колосками) — буде вдягнуто в українську сорочку. У роки Голодомору українські діти були позбавлені не лише шматка хліба, а й щасливого дитинства — розваг, красивого одягу, безтурботних буднів і свят. У День вишиванки цією символічною акцією ми хочемо згадати про їхнє втрачене дитинство та нагадати, що його і сьогодні, просто в цей самий час, крадуть у сучасних дітей, позбавляючи права на безпеку, освіту, а часто — і на життя.  

Сорочка, яку "вдягне" наша дівчинка з колосками, обрана не випадково — її пошила Майстерня етно-одягу I TELL YOU з міста Ірпінь. Ініціатива, яку очолює Юлія Лівінська, навчає всіх охочих швидко та якісно виготовити власноруч собі вишиванку, яка є символом української ідентичності та культури. Таким чином, окрім участі в Дні вишиванки, Музей висловлює підтримку низовим ініціативам щодо сучасного відродження української культури. 

Початок акції — о 10:00 годині біля самого пам'ятника (м.Київ, вул. Лаврська, 3).

Одночасно в Залі пам'яті відкриється виставка сорочок із фондів Музею з унікальними історіями. Зокрема, будуть представлені вишиті артефакти періоду Голодомору. Один із найбільш цінних експонатів — сорочка з с. Перекопівка Роменського району Сумської області. Агафія Чуб  вишила її у 1920-х роках на власне весілля. Жінка раптово померла у 1930 році. Рятуючи під час Голодомору двох доньок, чоловік Агафії виміняв всі вишиті речі та дорогоцінності на продукти харчування. Залишив тільки весільну сорочку дружини, яку сильно кохав. Кілька років тому донька покійної Ганна Аврамівна Омельяненко (Чуб) передала родинну реліквію Музею Голодомору.

Також в експозиції будуть представлені унікальні сорочки, що були знайдені у с. Єрківці Бориспільського району на Київщині. Дарувальниця Дар'я Аніщук разом з родиною ще в 2014 році переїхала з Донецької області до Києва. Дар'я та її чоловік — лікарі, працевлаштувались у сільській амбулаторії. Селищна рада надала їм для тимчасового проживання будинок. Саме там нові власники знайшли чотири вишиті сорочки, якi могли опинитися на смітнику, але були "врятовані" та передані до фондів Музею Голодомору.

Загалом, з 18 по 28 травня в Музеї будуть представлені 11 вишиванок, більшість яких - з унікальною історією.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.