Мінкультури оскаржить поновлення Стасюк на посаді гендиректора Музею Голодомору

Міністерство культури та інформаційної політики оскаржуватиме рішення суду про поновлення Олесі Стасюк на посаді генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду

Про це повідомляється на сайті МКІП.

Зазначається, що 3 квітня Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області поновив на посаді колишнього генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Олесю Стасюк.

"Враховуючи матеріали справи та подані беззаперечні докази, Міністерство культури та інформаційної політики ознайомиться з аргументацією суду та неодмінно подасть апеляційну скаргу. Наголошуємо, що звільнення Стасюк О.О. з посади генерального директора музею Голодомору-геноциду відбулось на законних підставах, передбачених контрактом та діючим законодавством", - наголошують у МКІП.

У міністерстві нагадують, що повідомили Стасюк листом про те, що впродовж останніх місяців значно загострилася дискусія довкола чисельності жертв Голодомору 1932 – 1933 років, "пов'язана із винесенням та агресивним просуванням в публічному просторі наразі недостатньо науково обґрунтованого числа жертв у 10,5 млн українців".

Мінкультури просило Стасюк дати пояснення щодо ситуації, яка склалася, але станом на сьогодні вона так і не надала відповіді на поставлені запитання, хоча зобов'язана була це зробити відповідно до умов контракту.

 

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.