АНОНС: У Довженко-Центрі читатимуть лекції про українське кіно

З 9 березня у Довженко-Центрі починається лекторій "Як перестати хвилюватися та полюбити українське кіно"

Про це повідомляє пресслужба інституції на офіційному сайті.

"Цим лекторієм будемо привідкривати маловідомі сторінки нашого кіно, розвінчувати міфи та відповідати на питання, які давно потребували відповіді", – коментують організатори.

На лекціях розглядатимуть кіно 1920-х та 1960-х років, розповідатимуть про зв'язок між різними видами мистецтв, історію української анімації та документального кіно. Також будуть лекції, присвячені кіновиробництву у 1980-х та 1990-х, у період 2000-х та після 2014 року.

Першу лекцію – "Між війною та війною. Наративи українського кіно 1930–х" – читатиме Олександр Телюк.

"Короткий ренесанс епохи ВУФКУ та українізації 1920-х було перекреслено важкими сталінськими 1930-ми, коли кіно не лише стало рупором ідей індустріалізації, мілітаризації та ренесансу імперського мислення, але й розважальною формою", що камуфлювала масові злидні, травми Голодомору та тривоги репресій", – пишуть в оголошенні організатори.

Серед запрошених лекторок та лекторів: Дарія Бадьйор, Сергій Тримбач, Лук'ян Галкін, Володимир Войтенко, Алекс Малишенко, Міла Новікова, Марина Скирда та кінознавці і кінознавчині Довженко-Центру Олександр Телюк, Альона Пензій, Станіслав Битюцький.

Надалі лекції відбуватимуться щотижня. Стежте за анонсами на сайті Довженко-Центру та сторінці фейсбук.

 
Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.