Парламент Франції визнав Голодомор геноцидом українського народу

Національна асамблея Франції, яка є нижньою палатою французького парламенту, у вівторок більшістю у 168 голосів ухвалила резолюцію, в якій визнає Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу

Як підкреслюється в резолюції, Голодомор був штучно викликаним голодом, який вирізнявся своїми масштабами в порівнянні з іншими регіонами Радянського Союзу, і "забрав життя близько чотирьох мільйонів українців, переважно селян".

"Ця резолюція спрямована на визнання владою Франції цього примусового голоду українського населення геноцидом, а також на засудження скоєних дій, що характеризувалися винищенням та масовими порушеннями прав і свобод людини", – зазначається в документі.

Резолюцію, ініційовану групою депутатів на чолі з Анн Женете з президентської партії "Відродження", підтримали 168 членів Національної асамблеї Франції проти двох.

"Визнання парламентом Франції Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу важливе та знакове. Вдячні за сильний внесок Франції у викриття злочинів тоталітарної Росії – минулих і сьогоднішніх. У встановлення правди й справедливості, а отже, й відповідальності. Дякуємо, Франціє" - написав президент України Володимир Зеленський у мікроблозі Twitter.

Загалом Голодомор геноцидом українського народу вже визнали парламенти понад двох десятків країн світу, зокрема і в Європі.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.