Академічний ліцей у Лубнах найменували на честь братів Шеметів

Лубенський академічний ліцей на Полтавщині найменовано на честь братів Шеметів, діячів Української революції

На позачерговій двадцять сьомій сесії восьмого скликання Лубенська міська рада ухвалила рішення "Про зміну назви Лубенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Лубенської міської ради Полтавської області та затвердження Статуту Академічного ліцею імені братів Шеметів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області у новій редакції". Так депутати підтримали звернення громадськості та клопотання Управління освіти виконавчого комітету Лубенської міської ради.

Володимир Шемет – найвідоміший серед братів. Навчаючись у Київському університеті Святого Володимира вступив у таємне політичне товариство "Братство тарасівців". Там він познайомився з Миколою Міхновським – політиком, який першим висунув конкретну ідею самостійності України. Був одним із засновників осередку цієї організації у Лубнах. 

У квітні 1906 року Володимира обирають депутатом до першої Державної думи (це був чи не єдиний кандидат, який пройшов до думи під суто національними гаслами); він входить до складу української фракції та бюро українського парламентського клубу. У 1917 його делеговано до Української Центральної Ради від Лубенської гімназії. Протягом 1919-1923 років Володимир Шемет був співробітником всеукраїнської академії наук, працював у комісії для складання словника живої української мови, збирав народні технічні терміни столярства, теслярства, будівництва.

У Полтаві ідеї "Братства Тарасівців" поширював Микола Шемет. Сергій Шемет - організатор товариства "Просвіта" у Лубнах.

Шемети заснували перші приватні україномовні гімназії на Лубенщині та Києві. А ще у вітчизняну історію увійшли як видавці першої україномовної газети на Лівобережній Україні "Хлібороб" (1905 рік). Згодом проти Володимира Шемета каральні органи російської імперії порушили кримінальну справу, а газету,  після виходу п'ятого номеру прогнозовано заборонили. 

У серпні 2021 року за ініціативи ГО "Лубни-Медiа", газети "Хлiбороб", краєзнавців та журналiстiв, за підтримки меценатів й Лубенської міської ради започатковано премію імені братів Шеметів. Нею нагороджують особистостей, що мають здобутки як журналiсти, лiтерататори, краєзнавці й популяризатори нацiонально -патрiотичного руху.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.