У Києві дерусифікувала ще 31 вулицю

Депутати Київради 9 лютого перейменували ще 31 вулицю, провулок, проспект та бульвар, назви яких пов’язані з росією та радянським минулим

Про це йдеться на Офіційному порталі Києва.

"У Києві триває процес дерусифікації. Ми позбавляємося радянських назв та символів, пов'язаних із країною агресором. І це важливо. Особливо під час варварської війни, якою росія намагається знищити Україну та українців. Ми повинні прибрати і забути старі радянські та російські назви назавжди. А натомість називати наші вулиці іменами наших героїв, зокрема, героїв сучасної російсько-української війни", – наголосив Віталій Кличко.

Зокрема, перейменували проспект Перемоги. Йому повернули історичну назву – проспект Берестейський. А площа Перемоги у Шевченківському районі тепер називається Галицькою (їй також повернули історичну назву). Провулок Мічуріна у Печерському районі перейменували на провулок Болсуновський, Брест-Литовське шосе у Святошинському районі на Берестейське шосе. Вулицю Петрівську у Шевченківському районі – на вулицю Вознесенський Яр.

Із повним переліком перейменованих об'єктів можна ознайомитися на сайті

У столиці вже перейменували 268 міських об'єктів.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.