Помер колишній голова Верховної ради РСФСР Руслан Хасбулатов

В РФ у себе на дачі помер останній голова Верховної ради РРФСР Руслан Хасбулатов

Руслан Хасбулатов народився 1942 року в Грозному, його родину радянська влада депортувала до Казахстану як чеченців.

1965 року Хасбулатов закінчив юридичний факультет МДУ, з 1978 року викладав у Російському економічному університеті ім. Плеханова.

У березні 1990 року обраний народним депутатом РРФСР, а жовтні 1991 року Хасбулатов став останнім у російській історії головою Верховної ради.

У 1991 році Хасбулатов виступив проти серпневого путчу, випустивши засудження ГКЧП "До громадян Росії". Під головуванням Хасбулатова російський парламент ратифікував Біловезьку угоду.

А 1993 року він разом із віце-президентом Руцьким виступив за негайне припинення повноважень президента Росії Бориса Єльцина. Цей конфлікт призвів у результаті до конституційної кризи та зіткнень у Москві.

4 жовтня 1993 року після розстрілу з танків Будинку Рад Хасбулатів було затримано. Його звинувачено в організації масових заворушень, але вже 25 лютого 1994 Хасбулатов був звільнений з-під варти.

З 1994 року Хасбулатов працював завідувачем кафедри світової економіки у Російському економічному університеті ім. Г.В.Плєханова.

2003 року Хасбулатов заявляв про намір балотуватися в президенти Чеченської Республіки, але в результаті участі у виборах не взяв. У 2021 році він підтримав переобрання на новий термін глави Чечні Рамзана Кадирова.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.