У Житомирі демонтували пам’ятник Пушкіну

11 листопада близько 5 ранку у центрі Житомира демонтували пам'ятник Пушкіну

Про це повідомляє zhitomir.info

 

9 листопада мер Житомира через соцмережу звернувся до містян із закликом обговорити долю пам'ятника Пушкіну, що стоїть у середмісті. Зокрема, обміняти його на українських військовополонених чи віддати до музею. За менш як добу, по обіді 10 листопада, допис зібрав понад 4 тисячі коментарів.

10 листопада Сергій Сухомлин почув житомирян і сказав, що хоче звернутись до російських пропагандистів, щоб обміняти пам'ятник Пушкіну на наших полонених.

11 листопада близько 5 години ранку житомирські комунальники демонтували з постаменту ініціали, далі черга була за погруддям, яке за лічені хвилини опинилося у кузові крана - маніпулятора.

Бюст зберігатиметься на КП "Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.