В РФ намагаються офіційно збільшити кількість жертв блокади Ленінграда

У РФ розпочався суд у справі "геноциду проти радянських людей"

Російська прокуратура подала до Санкт-Петербурзького суду позов, яким намагаються визнати "блокаду Ленінграда окупаційними владами та військами Німеччини та їх сателітами - воєнними формуваннями Бельгії, Італії, Іспанії, Латвії, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Фінляндії, Франції та Чехії в період з 08.09.1941 по 27.01.1944 воєнним злочином, злочином проти людяності та геноцидом".

Російські прокурори написали для справи 45 томів. До справи залучені російські історики Борис Ковальов та Павло Пєтров.

На першому засідання суду прокурор заявив, що вони перерахували суми матеріальних збитків та кількість загиблих під час блокади міста.

Досі в СРСР та РФ вважали, що під час блокади у тодішньому Ленінграді (тепер – Санкт-Петербург) померло 632 253 чоловік. Тепер російська прокуратура вважає, що це число становить 1 093 842 осіб.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.