Суд щодо "скіфського золота" не дозволив росіянам шукати адвокатів довше

Росіяни не змогли знайти адвокатів у справі "скіфського золота"

Колекцію скіфського золота привезли з Криму у музей в Амстердамі на виставку ще до окупації РФ півострова.

Після початку окупації російські агресори заявили про свої права на колекцію та вимагали передати скіфське золото їм. Однак, законний власник - Україна - заперечувала це.

Судовий процес завершився рішенням Апеляційного суду Амстердаму 26 жовтня 2021 року. Суд ухвалив рішення повернути експонати виставки "Крим. Золотий острів у Чорному морі" до Києва, керуючись українським законодавством і виключним правом України розпоряджатися своїм культурним надбанням.

26 січня 2022 року окупанти подали касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Амстердама. Нідерландська юридична фірма Houthoff відмовилася надалі представляти у Верховному суді в Гаазі інтереси "російських кримських музеїв" у справі "скіфського золота".

Верховний суд ухвалив, що сторони повинні подати розширені письмові пояснення до Верховного суду Нідерландів до 16 вересня. Однак, росіяни не справились, бо жоден юрист не погодився співпрацювати з ними. Загарбники просили продовжити терміни подачі пояснень до суду, але отримали відмову.

 

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».