Семеро полтавців прагнуть зберегти "місто перемоги російської армії"

Семеро полтавців створили петицію на захист "Полтави - міста перемоги російської армії"

На американській платформі Сhange.org створили петицію "Збережемо нашу Полтаву!", підписанти якої якої вимагають зберегти російські пам'ятники у Полтаві. Петиція має форму відкритого листа (звернення) начальнику Полтавської ОВА Дмитру Луніну, Полтавському міському голові Олександру Мамаю та депутатам Полтавської міської ради.

 

"Демонтаж призведе до втрати пам'ятників і завдасть непоправної шкоди унікальному історичному середовищу Полтави, яка водночас втратить і свою туристичну привабливість" - йдеться у петиції.

Підписанти також вважають, що полтавці "давно змінили своє ставлення до цих пам'ятників, здійснили їхнє переосмислення та переозначення."

Петицію підписали: Наталія Кондель-Пермінова, кандидат архітектури, старший науковий співробітник, завідувач відділу дизайну та архітектури Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України, Криницька Наталія Ігорівна, кандидат філологічних наук, доцент, Сакало Олександр Євгенійович, кандидат історичних наук, доцент, Тристанов Борис Юрійович, автор сайту "Історія Полтави", Бєлявська Оксана Юріївна, кандидат архітектури, Роговий Владислав Миколайович, полтавець, доктор історичних наук, голова Союзу українців Богемії (Чехія), Підгорний Микола Васильович, заслужений художник України, член Національної спілки художників України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.