В естонському місті Нарва демонтували радянський танк

 

Нарва - місто в Естонії, у якому абсолютну більшість становлять етнічні росіяни. В період російської окупації місто було промарковано радянськими пам'ятниками, зокрема, танком.

З відновленням незалежності в Естонії відбулась декомунізація публічного простору. Однак, танк у Нарві та ще чимало пам'ятників радянської доби вистояли.

Після початку нової агресії РФ проти України, в естонському суспільстві знову постало питання про остаточне очищення Естонії від маркерів російської присутності.

Естонський уряд ухвалив рішення, що нарвський танк має бути демонтовано. Однак, міська влада виступила проти цього. Біля пам'ятника час від часу збирались росіяни, щоби висловити свій протест проти демонтажу.

16 серпня у Нарві почали демонтаж танка та решти радянських монументів. Біля пам'ятника було запроваджено комендантську годину та обмежено рух. Танк Т-34 зняли з постамента та доставили до Естонського військового музею у Віймсі.

Поліція повідомила, що затримала 9 осіб, які закликали до насильного опору демонтажу радянських пам'ятників. "Вони вже були нам знайомі, оскільки вдавалися до різних закликів і порушень. Вони не лише розміщували військову символіку, але й під час демонтажу пам'ятника активно закликали інших до насильницького спротиву. Один погрожував особі, причетній до перенесення пам'ятника. Зараз вони у відділку поліції", - повідомив керівник поліції Індрек Пюві. 

Ввечері на місці демонтованого пам'ятника зібралось кілька десятків осіб, однак, мітинг невдовзі завершився без ексцесів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.