Житомирська обласна рада вирішила об'єднати три музеї

14 липня 2022 року Житомирська обласна рада ухвалила рішення приєднати  Житомирський обласний літературний музей та Кмитівський музей образотворчого мистецтва ім. Й.Д. Буханчука до Житомирського обласного краєзнавчого музею.

 
Житомирський обласний краєзнавчий музей, 18 липня 2022 року. 
Фото: Суспільне Житомир

Директор Житомирського обласного краєзнавчого музею Роман Насонов стверджує, що експозиції музеїв залишаться в своїх нинішніх приміщеннях.

"Якщо говорити про питання збереження колекцій тих музеїв, то це, мабуть, найбільш оптимальний варіант, тому що центр прийняття рішень тепер один...

Якщо говорити про чисельність співробітників, наразі штатний розпис проходить процедуру погодження, визначення в обласній військовий адміністрації", – сказав директор обласного краєзнавчого музею Роман Насонов.

Очільники музеї, які будуть ліквідоване не згодні з такими рішеннями. 

"Кмитівський музей – це унікальне явище. Вузька спеціалізація, мистецька, 30-і – 80-і роки 20 століття. Це соцреалізм, який дуже популярний і зараз вивчається на Заході, він давав свої переваги. Ми могли вигравати на цьому гранти. Просто за те, що цей музей такий є.

Художніх музеїв дуже мало в Україні, а Кмитівський музей такий один. Щоб в селі був такий музей? Такого ніде немає. Це унікальне явище. А тепер такого музею не буде. Тепер буде просто відділ краєзнавчого музею", – каже в.о. директора Кмитівського музею образотворчого мистецтва Ярослав Хитрий.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.