Український борщ визнали об’єктом культурної спадщини ЮНЕСКО

Український борщ увійшов до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони

Український борщ увійшов до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони.

 

Відповідне рішення ухвалили 1 липня на 5-му позачерговому засіданні Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини.

"Перемога у війні за борщ – наша!" – повідомив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко у Facebook.

"Культуру приготування українського борщу" до Списку ЮНЕСКО внесли за ініціативою Мінкульту, експертки Марини Соботюк та Євгена Клопотенка. 

У березні 2021 року Мінкульт вніс на розгляд ЮНЕСКО номінаційне досьє щодо українського елементу "Культура приготування українського Борщу", який мали внести до репрезентативного списку.

Це питання мали розглянути у 2023 році, але через війну РФ проти України наша культурна спадщина була під загрозою з боку агресора.

Тому українську номінацію вирішили включити до іншого переліку: списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони.

"Ми із задоволенням будемо ділитися борщем і його рецептами з усіма цивілізованими країнами. Та й з нецивілізованими теж, щоб у них було хоч щось світле, смачне та українське.

Але пам'ятайте та будьте певні – як у війні за борщ, так і в цій війні ми переможемо", – каже Ткаченко.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.