Мінкульт надав роз'яснення щодо дерусифікації, декомунізації та деколонізації

Громади подали лише сім запитів на виключення радянських пам'ятників з реєстрів пам'яток

Нещодавно ініціатива "Декомунізація. Україна" звернула увагу Міністерства культури та інформаційної політики, що громади відмовляються демонтувати радянські пам'ятники через відсутність дозволів з боку міністерства.

Так, наразі не демонтовано пам'ятник Суровову в Ізмаїлі, пам'ятник Котовському і двом будьонівцям у місті Біляївка на Одещині та інші.

 

Міністерство відреагувало на критику та опублікувало ро'язнення. Чиновники стверджують, що до них впродовж останніх місяців надійшло лише сім звернень щодо виключення або невнесення з/до Державного реєстру нерухомих пам'яток України тих чи інших об'єктів. По одному випадку - щодо могил Богомолова та Дундича у парках Рівного - уже надано дозвіл та підписано відповідний наказ.

По інших тривають бюрократичні процедури.

Також МКІП повідомило про створення Ради при МКІП та УІНП. Це дорадчий орган, що опікуватиметься питаннями дерусифікації, декомунізації та деколонізації.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.