Вулиця Сахарова в Івано-Франківську: заява дисидентів та реакція мера

Колишні радянські політв'язні пропонують зберегти назву вулиці в Івано-Франківську на честь Андрія Сахарова

13 квітня Івано-Франківська міська рада ухвалила рішення про перейменування 25 вулиць, названих на честь культурних, політичних та наукових діячів Росії.

Серед перейменованих - вулиця Сахарова. Вона отримала назву Української Перемоги.

Колишні радянські політв'язні опублікували звернення до до міської ради та міського голови Івано-Франківська із закликом не позбавляти місто топоніму на честь Андрія Сахарова.

"Молоді роки свого життя ми віддали боротьбі проти комуністичної імперії, за що каралися у в'язницях і таборах. Зовсім небагато громадян тоталітарної держави наважувалися тоді допомогти нам або підтримати нас.

Найактивнішим і найвпливовішим нашим захисником був Андрій Дмитрович Сахаров. Попри погрози та переслідування з боку влади, що ненавиділа його, він, як міг, невтомно боровся за наше визволення.

Сьогодні, повертаючись до нині вже історичних документів, листів, звернень, інтерв'ю, бачимо, як великий громадянин Андрій Сахаров постійно активно захищав права українських політичних в'язнів, зокрема Василя Стуса та багатьох інших. Саме ми, українські громадяни різного етнічного походження, найчастіше згадувалися у його виступах і письмових документах.

Раптова смерть Андрія Дмитровича була для нас трагічною подією. Ми впевнені: якби Андрій Дмитрович був живий, він був би з нами, з Україною, а не зі злочинцем Путіним" - йдеться у зверненні.

Заява підписали Семен Глузман, Микола Горбаль, Мустафа Джемілєв, Йосиф Зісельс, Ігор Калинець, Мирослав Маринович, Володимир Мармус, Богдан Ребрик, Зорян Попадюк, Юрій Шухевич, Василь Овсієнко.

Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків уже відреагував на це зверненя і заявив, що частину вулиці Сахарова збережуть з попередньою назвою, а частину таки перейменують.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.