У Вінниці стартує реставрація «будинку-корабля»

У Вінниці розпочинається проєкт із реставрації пам'ятки архітектури XX ст. – «будинку-корабля», який належав юристу Любомиру Длуголенцькому

Про це повідомив міський голова Вінниці Сергій Моргунов. 

 

"Неповторний будинок, схожий на корабель. Це пам'ятка архітектури початку XX ст. – Будинок Длуголенцького. Зараз тут розташована дитяча художня школа. І цього року розпочнеться реставрація унікальної будівлі", – написав Моргунов.

За його словами, перед початком реаставраційних робіт відбулися наукові дослідження з аналізом архівних даних, які зафіксували втрачені частини пам'ятки, а також обрана технологія відновлення збережених елементів.

У поточному році стартує перший етап проєкту – реставрація фасадів та даху. Під час робіт повернуть до автентичного вигляду оригінальні архітектурні деталі пам'ятки. А саме, навіси, ґанки, віконні та дверні блоки, а згодом – ліпнину інтер'єрів. Також упорядкують прилеглу територію з відновленням декоративної огорожі.

Основу цього будинку звели наприкінці ХІХ століття, а у 1909 році реконструйовали на замовлення Любомира Артуровича Длуголенцького (1875-1939 рр.) – адвоката, депутата Вінницької міської думи, директора філії Торгового банку. Впродовж 1918-1919 рр. він представляв Нідерландське консульство у Вінниці, тоді у цій садибі розміщувалася дипломатична установа.

Після захоплення Вінниці більшовиками, у 1920-1924 роках тут містився штаб корпусу Червоного козацтва.

Попри численні втрати первинного задуму архітектора особняк Длуголенцького – одна із найяскравіших споруд Вінниці початку ХХ століття як варіація стилю модерн із характерною асиметрією і неповторністю ліній. Одне з вікон нагадує корму корабля, а паркан виконаний у вигляді хвилі, що напливає. Ймовірно, через це будинок і обріс легендами на морську тематику, і навіть прижилася назва "особняк капітана Длуголенцького". Також його називають "будинком-кораблем".

Наразі оригінальне оздоблення стін (лицьова кладка з червоної цегли та штукатурний декор з квітковими орнаментом) заховане під облицюванням – "шубою".

Як повідомлялося, реставрація будинку Длуголенцького передбачена міською Програмою реставрації об'єктів культурної спадщини на території м. Вінниці, ухваленою ще 2018 року. Початок реставраційних робіт планувався на 2020 рік, утім, через пандемію COVID-19 строки довелося скорегувати. Окрім того, старт робіт довелося відкласти і через незгоду в петиції громадськості та мистецьких кіл міста з початковим проєктом реставрації, що містив вимоги, "які викликають занепокоєння та вказують на подальші загрози для будівлі, які будуть означені як реставрація, а по факту відбудеться реконструкція чи перебудова з непередбачуваними наслідками".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.