У Чернігові утворено організації учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті

Колишні чернігівські дисиденти та учасники опору комуністичному режимові 1980-х – початку 1990-х рр. вирішили об’єднатись у спільні організації. З цією метою ними у Чернігові віднедавна зареєстровано «Чернігівську спілку учасників боротьби за незалежність України у ХХ ст.» та Чернігівську обласну філію Всеукраїнського ветеранського об’єднання Української Гельсінської Спілки.

Про це повідомляє SVOBODA.FM

 

Обидві організації об'єднують учасників антикомуністичного опору та боротьби за незалежність України у ХХ ст. Зокрема, до Ветеранського об'єднання Української Гельсінської Спілки (УГС) входять колишні активісти цієї найдавнішої в Україні дисидентської організації, яка в радянські часи першою почала виборювати незалежність України та протистояла комуністичній тоталітарній системі.

До складу організації також входять колишні активісти молодіжної філії УГС – Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ) та створеної на базі УГС першої української антирадянської політичної партії – Української Республіканської Партії (УРП), головою якої так само багато років незмінно був Левко Лук'яненко. У Чернігові УРП в 1990 – 1992 рр. очолював Анатолій Шацький, якого нині обрано головою Чернігівської філії Ветеранського об'єднання УГС.

Іншу створену у Чернігові організацію – "Чернігівську спілку учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті" так само очолив учасник антикомуністичного опору Анатолій Шацький. Заступниками голови Спілки обрані колишні активісти УГС – СНУМ та учасники антирадянського визвольного руху 1989–1991 рр. Петро Сальник та Сергій Шумило.

На відміну від ветеранського об'єднання УГС, "Чернігівська спілка учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті" покликана об'єднати не тільки активістів УГС, а й всіх учасників визвольних змагань 1980-х – 1990-х років від різних організацій та партій, які тоді діяли на Чернігівщині.

Зокрема, як повідомив Анатолій Шацький, за Статутом членами цієї організації можуть бути громадяни, які в 1988–1991 рр. були членами антикомуністичних опозиційно-демократичних та просвітницьких організацій Чернігівщини і брали участь у їхній діяльності, зокрема: Української Гельсінської Спілки (УГС), Народного Руху України (НРУ), Української Республіканської Партії (УРП), Спілки Української Незалежної Молоді (СНУМ), Демократичної партії України (ДемПУ), Товариства "Меморіал", Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, Української екологічної асоціації "Зелений світ", Центру демократичних ініціатив (ЦДІ), Студентського Братства, Братства Андрія Первозваного та інших, які діяли на Чернігівщині до 24 серпня 1991 року, а також інші громадяни та дисиденти, які зазнали за свої переконання репресій, переслідувань, засудження та геноциду за часів радянського тоталітарного режиму.

У своїй діяльності обидві організації керуються Законом України "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті".

За словами Анатолія Шацького, серед основних задач діяльності обох організацій, згідно зі Статутами, є просвітницька діяльність, відновлення та вшанування національної пам'яті про боротьбу та борців за незалежність України у XX ст., а також інших дисидентів та репресованих громадян, які зазнали репресій, переслідувань та засудження за часів радянського режиму; здійснення досліджень щодо радянської репресивної політики, історії національно-визвольної боротьби, репресій та геноциду в Україні; популяризація знань і пам'яті про боротьбу та борців за незалежність України у XX ст., сприяння реабілітації репресованих в радянські часи громадян, пошук місць їхніх розстрілів та поховань, встановлення пам'ятних знаків, створення музейних експозицій, проведення круглих столів, конференцій, лекцій тощо.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.