Іраку повернули глиняну табличку із фрагментом "Епосу про Гільгамеша"

Глиняна табличка віком 3500 років із фрагментом тексту "Епосу про Гільгамеша" повернулася до Іраку. 30 років тому під час війни в Перській затоці її викрали з музею країни.

У вівторок іракська влада показала артефакт публіці й назвала це перемогою над тими, хто намагався вкрасти історію країни, передає ВВС із посиланням на AFP.

 
US IMMIGRATION AND CUSTOMS ENFORCEMENT

Табличку придбала в 2014 році компанія Hobby Lobby для демонстрації в Музеї Біблії у Вашингтоні.

За даними ЮНЕСКО, 1991 року її викрали з музею в Іраку, а 2007 незаконно привезли до США.

Американська влада конфіскувала табличку в 2019 році, заявивши, що її викрали і тепер її необхідно повернути власникам.

У вересні цього року у Смітсонівському Національному музеї відбулась церемонія повернення приблизно 17 тисяч викрадених предметів старовини, які США погодилися повернути до Іраку, хоча деякі з них залишили країну ще у липні. Серед них і табличка Гільгамеша.

"Повертаючи ці незаконно придбані об'єкти, влада Сполучених Штатів та Іраку дає іракському народу можливість знову долучитися до своєї історії", - заявила Генеральна директорка ЮНЕСКО Одрі Азуле. За її словами, повернення таблички – це значна перемога у боротьбі з незаконним обігом культурних цінностей.

"Крадіжка та незаконний обіг стародавніх артефактів, як і раніше, є ключовим джерелом фінансування терористичних груп та інших злочинних організацій", - йдеться у заяві агенції.


"Чорні археологи"

Під час війни у Перській затоці в 1991 році режим Саддама Хусейна втратив контроль над деякими районами Іраку, і кілька регіональних музеїв були розграбовані. Можливо, табличка зникла саме тоді.

За даними ЮНЕСКО, коли екстремістське угруповання "Ісламська держава" контролювало більшу частину Іраку та Сирії в 2014-2019 роках, іракські археологічні пам'ятки та музеї також систематично зазнавали розграбування.

За даними міністерства юстиції США, до 2001 року табличка Гільгамеша опинилася в руках лондонського торговця антикваріатом. Потім вона потрапила до дилерів у США, а потім – назад до Лондона, де у 2014 році аукціонний будинок Christie's продав її Hobby Lobby за 1,67 млн. доларів.

Hobby Lobby подала до суду на Christie's, заявивши, що аукціонний будинок надав неправдиву документацію про історію таблички. Christie's заявила, що на той час не знала, що документи на табличку були фальшивими.

Hobby Lobby також заснувала Музей Біблії, що відкрився у 2017 році. Президент Hobby Lobby Стів Грін почав збирати артефакти для нього у 2009 році. За його словами, у ті роки він мало що розумів у колекційному бізнесі і особливо не дбав про перевірку майбутніх експонатів щодо законності їхнього походження.

У 2017 році Hobby Lobby погодилася виплатити штраф у 3 млн. доларів у рамках мирової угоди з міністерством юстиції. Компанія також обіцяла повернути тисячі глиняних табличок, які опинилися у її колекції незаконним шляхом.

У березні 2020 року Грін оголосив, що поверне 11 500 об'єктів урядам Іраку та Єгипту.


Епос про Гільгамеша

Табличка розміром приблизно 12,5 на 17 сантиметрів містить частину епосу про Гільгамеша, записану аккадським клинописом. Вважають, що саму поему створили щонайменше 4000 років тому.

Про головного героя епосу, могутнього напівбога Гільгамеша, складені пісні шумерською мовою, деякі з них створили ще в кінці першої половини III тисячоліття до Р.Х. Вважають, що вони лягли в основу аккадського "Епосу", що створювався протягом півтори тисячі років починаючи з XVIII-XVII століть до Р.Х.

Найповнішу версію "Епосу про Гільгамеша" виявили в середині XIX століття під час розкопок клинописної бібліотеки царя Ашшурбанапала в Ніневії. Вона записана на 12 табличках, включає близько 3 тисячі віршів і датована VII століттям до Р.Х. Згодом археологи виявили фрагменти інших версій епосу, зокрема й хурритською та хетською мовами.

Сам Гільгамеш був історичною особистістю – правителем шумерського міста Урука близько 2800-2700 років до Р.Х., його ім'я згадується у табличці зі списком шумерських правителів. В епосі ж він могутній напівбог, який здійснює різні подвиги зі своїм компаньйоном Енкіду й шукає безсмертя.

Епос також розповідає про Великий потоп, це одна з ранніх згадок про нього, а також містить деякі інші паралелі з Біблією.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.