Російський суд збільшив термін ув'язнення історику Дмітрієву

Петрозаводський міський суд (Росія) збільшив термін позбавлення волі голові карельського "Меморіалу", історику, досліднику сталінських репресій Юрію Дмитрієву до 15 років, повністю задовольнивши вимогу прокуратури

Весь судовий процес відбувався у закритому режимі.

 

Дослідника Великого терору, який виявив місця поховання тисяч жертв сталінських політичних репресій у Сандармосі та Червоному Бору, судять із 2018 року. Спочатку його звинуватили у насильницьких діях сексуального характеру, виготовленні порнографії, розпусних діях щодо неповнолітньої та незаконному зберіганні зброї.

На комп'ютері Дмітрієва виявили дев'ять фотографій його прийомної дочки, зроблених у віці 3, 5 та 6 років, на яких видно геніталії дитини. Дмитрієв говорить, що п'ять із дев'яти фотографій робив для лікарів, ще чотири - у відповідь на прохання дівчинки сфотографувати засмагу, коли сім'я повернулася з відпочинку.

У квітні 2018 року Петрозаводський міський суд засудив Дмитрієва на 2,5 роки обмеження волі за незаконне зберігання зброї - під час обшуку у нього було виявлено частини мисливської рушниці. Але, за звинуваченням у виготовленні дитячої порнографії був виправданий.

У ході повторного процесу Петрозаводський міський суд 22 липня 2020 року засудив Дмитрієва до трьох років і шести місяців позбавлення волі за насильницькі дії сексуального характеру щодо прийомної доньки.

У вересні 2020 року Верховний суд Карелії збільшив термін історику майже вчетверо - з 3,5 до 13 років ув'язнення.

Тепер термін збільшено до 15 років. Російський "Меморіал" вважає справу проти Дмитрієва сфабрикованою.






Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.