Будівельник музею Голодомору за майже 50 млн грн спроєктує музей Революції Гідності

ТОВ "Основа-Солсиф" спроєктує Музей Революції Гідності за 49,4 мільйона гривень.

Про це повідомляє видання "Наші гроші" з посиланням на результати тендеру від 16 грудня у системі "Прозорро".

 

Компанія повинна спроєктувати нове будівництво Музею Революції Гідності на алеї Героїв Небесної Сотні, 3 у Печерському районі Києва до квітня 2023 року.

Йдеться про три стадії проєктування: ескізний проект, проект і робоча документація.

Характеристики відповідатимуть проєктній пропозиції "Штурм пагорба" переможця Міжнародного відкритого архітектурного конкурсу. Зазначається, що архітектурне бюро "Kleihues + Kleihues Gesellschaft von Architekten GmbH" (Німеччина), яке виграло конкурс, передало всі майнові авторські права замовнику.

Наразі на місці майбутнього музею знаходяться залишки попереднього незавершеного будівництва та котлован.

Музей буде монолітним блоком із гвинтовими пандусами. Він матиме чотири надземних і два підземних поверхи. Структура будівлі буде павільйонною із зовнішніми стрункими пілястрами на масивній базі. Один вхід вестиме з алеї, а інший на останньому поверсі – із зовнішньої рампи будинку.

 
для збільшення натисніть тут

Також передбачене місце для вуличних публічних масових заходів та оглядовий водний басейн між музеєм та майбутнім "Меморіальним садом" з боку Міжнародного центру культури і мистецтв.

У самій будівлі музею мають бути виставкові зали, Дім Свободи, кінолекторій, дослідницький центр, фойє, сховища, майстерні, крамниця, кафе, гардероби, адміністрація, технічний блок, підземний паркінг.

Очікувана вартість закупівлі становила 55 мільйонів гривень, ціна угоди з ТОВ "Основа-Солсиф" виявилася на 10% нижчою.

Єдиним конкурентом "Основи-Солсиф" було львівське ТОВ "Енерго Інжиніринг" Артема Максимова, яким керує Інна Гончаренко. На відміну від переможця, ця компанія не знижувала ціну.

Столична "Основа-Солсиф" належить броварському ТОВ "Основа", котрим володіють директор обох фірм Юрій Карпенко, Віктор Карпенко, Вячеслав Орлов, Лариса Байбара, Алла Кондратович, Семен Новофастовський та Лідія Миронова.

Ця "Основа" відома як будівельник "Меморіалу жертв Голодомору".

Повідомляється, що це вже друга держзакупівля щодо будівництва музею. У першому тендері з такою ж очікуваною вартістю – 55 млн грн. – узяло участь п'ять компаній. Аукціон виграло ТОВ "Українські архітектурні технології" із ціною 33,89 млн грн., що на третину дешевше від очікуваної суми.

Але замовник скасував той тендер, оскільки уряд перерозподілив і зменшив видатки за програмою "Будівництво об'єктів загальнодержавного значення у сфері культури".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.