АНОНС: У Києві відкриють виставку про рятівника культурних пам’яток Федора Ернста

9 листопада минає 130 років від дня народження Федора Ернста – мистецтвознавця, пам’яткоохоронця та музейного діяча. Національний музей історії України відкриває до цієї дати виставку «Рятував від небуття. Музейний простір і всесвіт особистості Федора Ернста».

Про це повідомляє Національний музей історії України.

 

Творче життя Федора Ернста припало на складний період української історії. Намагаючись захистити культурну спадщину, Федір Ернст брав участь у роботі Комісії з реставрації Софійського собору. Разом із Данилом Щербаківським науковець рятував від нищення церковні предмети, зокрема, виготовлені на Києво-Межигірській фаянсовій  фабриці. Ці пам'ятки можна побачити на виставці.

Керуючи художнім відділом Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка (1923–1933), Федір Ернст суттєво поповнив його колекцію – зібрав понад 5 тис. картин. На виставці представлять частину з них, зокрема – роботи Тараса Шевченка і Георгія Нарбута, а також портрети українських гетьманів.

Федір Ернст відіграв велику роль у збереженні предметів із колекції відомого українського колекціонера Оскара Гансена. Унікальні речі із цього зібрання також стануть частиною експозиції.

Наприкінці 1920 х років науковець обґрунтував ідею заповідника "Київський акрополь", який мав об'єднати Софійський собор, Десятинну, Георгіївську та Андріївську церкви, Михайлівський монастир та зберегти від руйнування Хрещатик. Федора Ернста 23 жовтня 1933 року заарештували, а в 1942-му – розстріляли.

Проєкт, який розповідає про трагічну долю науковця та демонструє частину врятованої ним культурної спадщини, реалізований у партнерській співпраці з Національним музеєм Тараса Шевченка, Національним художнім музеєм України, Інститутом археології НАН України, Інститутом рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ДАКО.


Кураторка виставки – наукова співробітниця Національного музею історії України Олена Кохан.

Виставка "Рятував від небуття. Музейний простір і всесвіт особистості Федора Ернста" буде відкрита в Національному музеї історії України на третьому поверсі у 23-й залі. Відвідувачі зможуть її оглянути за попереднім записом з 11 листопада за умови наявності Covid 19 – сертифікатів. Виставка триватиме до 09 березня 2022 р.


Час: урочисте відкриття 9 листопада, вівторок,  16.00


Місце: в Національному  музеї історії України (вул. Володимирська, 2).


Контакт: 0987633937 (Леонід).


ФОРМА ДЛЯ АКРЕДИТАЦІЇ ЗМІ.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.