У тернопільському музеї виставили шаблю короля Яна III Собеського

Шаблю короля Речі Посполитої XVII століття Яна III Собеського, яка десятиліттями зберігалась у сховищах Тернопільського обласного краєзнавчого музею, тепер можуть побачити відвідувачі

Про це повідомив завідувач відділу давньої історії музею Олег Гаврилюк.

 

"Історія цього збройного раритету досить цікава. У 1683 році турки оточили Відень. Імператор Священної Римської імперії Леопольд І звертається до Яна III Собеського – допоможіть. І ось військовий загін, який, між іншим, формувався у найстарішому місті нинішньої Тернопільщини – Теребовлі - ми маємо про це документи, а ще загони зі Снятина, пішли до Львова.

Це були два загони руської шляхти, яка у Львові об'єдналася із польською шляхтою. Далі – похід у напрямку Варшави і на Відень. Там у вересні 1683 року війська Собеського розбили турків. І за цей подвиг імператор наказав виготовити оцю шаблю", - розповів Гаврилюк.

Іменний збройний раритет, як вважається, виготовлений із дамаської сталі, помістили у спеціальну нішу із броньованим склом. На лезі шаблі вигравірувані обриси золотого вершника і напис латинською мовою: "За перемогу під Віднем. 1683 рік". Тут же поміщено монети та оригінальні медалі із зображенням монарха Яна III Собеського.

Король Ян ІІІ Собеський народився у 1629 році в середньовічному Олеському замку. Його батько Якуб Собеський - уродженець Жовкви на Львівщині й учасник походу Сагайдачного на Москву. Мати – донька руського воєводи, нащадка боярина.

Ян ІІІ Собеський зажив слави рятівника європейської християнської цивілізації від турецької навали. Саме після Віденської битви Османська імперія почала невпинно втрачати свою могутність.



Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.