На Львівщині археологи знайшли давні мури замку XVII століття

Один з розкопів засвідчив, що будівля стоїть на потужному румовищі від його попередника – мурованого замку родини Потоцьких, що, ймовірно, був зведений у XVII столітті.

Під час археологічних досліджень на території Палацу кінця ХІХ ст. у Тартакові, що на Львівщині, знайшли давні мури замку, який датують XVII століттям. Про це повідомляє Науково-дослідний центр "Рятівна археологічна служба" ІА НАН України.

 

Знахідку виявили науковці центру. Для створення проєктно-кошторисної документації вони проводять тут попередні археологічні дослідження.

За словами директорки департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Олени Василько, один з розкопів, який заклали при південно-західному наріжнику палацу, засвідчив, що будівля стоїть на потужному румовищі від його попередника – мурованого замку родини Потоцьких, що, ймовірно, був зведений у XVII столітті. В іншому розкопі археологи зафіксували мур замку шириною 2,5 м.

Палац в Тартакові є не лише пам'яткою архітектури національного значення, а й важливим і багатошаровим археологічним комплексом.

Перші письмові згадки про Тартаків, як зазначила наукова консультантка проєкту, археологиня Наталя Войцещук, датуються початком XV століття. Тож археологи сподіваються, що подальші дослідження розкажуть багато нового про історію Сокальщини.

Археологічні дослідження в Тартакові є частиною робіт з розробки комплексного проєкту реставрації пам'ятки. Їхні результати будуть основою для прийняття фахових проєктних рішень проєктантів-реставраторів.

Виготовлення проєктно-кошторисної документації для Тартаківського палацу співфінансують Львівська обласна рада з бюджету розвитку та місцева Сокальська міська рада. Палац у Тартакові – один із двох об'єктів культурної спадщини на Львівщині, які перебувають у концесії.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.