В Івано-Франківську презентували повстанський архів

В Івано-Франківському обласному Музеї визвольної боротьби імені Степана Бандери презентували повстанський архів, який вдалося придбати з приватної колекції

Про це повідомляє Укрінформ.

Директор Музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук: "Наш музей отримав особистий архів, який належав уродженцю нашого краю Михайлу Дяченку, якого по підпіллі УПА більше знають як Марко Боєслав та Гомін. Левова частка цього архіву, який знаходився у бідоні, це – особисті записи Михайла Дяченка, що для нас є великою цінністю. Це 10 зошитів, частина з них – його твори, які досі не опубліковані і не відомі для широкого загалу. Якби ми не придбали цей архів, вони б потрапили до іншого приватного колекціонера і залишились недоступними для громади".

 

Для музею придбати архів допоміг небайдужий чоловік, який побажав залишитись не названим. Перемовини з колекціонером тривали близько двох місяців. Завершити їх, каже історик, допоміг мер Франківська Руслан Марцінків. Усі документи є у доброму стані, що дозволить науковцям провести дослідницьку роботу та оцифрувати їх.

"Ця колекція нараховує 215 різноманітних позицій. За тим, що останні брошури датуються 1950-м роком, ми припускаємо, що цей архів був законсервований у металевому бідоні в цей час і зберігався у приватних руках", - додав Коретчук.

"Ми вже домовились про кілька видань за підсумками роботи саме з цієї колекції. Якщо деякі речі дослідникам відомі, то деякі будуть опубліковані вперше. Так ми будемо повертати їх громаді", - запевнив Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.

Окрім рукописів Марка Боєслава, в повстанському архіві є пропагандистські матеріали різних авторів, повстанський журнал "Чорний ліс", який редагував Боєслав, унікальні спогади командира радянських партизанів Вершигори, книги 1920-х, 30-х та 40-х років.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.