В польському ІПН тривають політично вмотивовані звільнення

Голова польського ІПН Кароль Навроцький звільнив двох співробітників через політичні мотиви

8 листопада 2021 року з польського Інституту національної пам'яті звільнений Славомір Лукашевич. Він не отримав від свого керівництва дозволу викладати в Католицькому університеті Любліна, хоча усі заняття відбувались у позаробочий час. При цьому багатьом інших співробітникам ІПН такий дозвіл було надано. Також Славоміру Лукашевичу поставлено у вину, що він під час наукових заходів не позначав себе як працівника ІПН.

9 листопада 2021 року з ІПН звільнено Славоміра Полешака. Претензією до нього було те, що він без дозволу Кароля Навроцького опікувався порталом "Ohistorie.eu", де опубліковано критичну статтю щодо дільності ІПН. Портал "Ohistorie.eu" є органом історіографічного товариства, а Славомір Полешак редагує сайт у вільний від роботи час та безоплатно.

 

Кілька десятків істориків підписали лист солідарності зі Славоміром Лукашевичем та Славоміром Полешаком. "Їхнє звільнення має на меті залякати істориків, які працюють в Інституті національної пам'яті чи співпрацюють з цією установою, а також змусити їх проводити дослідження та публікувати тексти відповідно до вказівок керівних органів цієї установи" - йдеться у листі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.