На Хмельниччині знайшли підземну галерею та артефакти часів Золотої Орди

У Кам’янці-Подільському на Хмельниччині археологи під час досліджень скверу біля Вірменського бастіону виявили раніше не відому підземну галерею, а також артефакти трипільської культури та часів Золотої Орди

Про це розповів кандидат історичних наук, керівник Кам'янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції державного підприємства "Науково-дослідний центр "Охоронна археологічна служба" Інституту археології НАН України Павло Нечитайло.

 

"Дослідження в сквері поблизу Вірменського бастіону проводились на замовлення Музею мініатюр "Замки України". Для облаштування додаткового входу з вулиці Замкова вздовж муру була закладена траншея завдовжки 8 і завширшки 3 м. Мур споруджений у другій половині ХХ ст. при облаштуванні скверу. Колись тут існував проїзд із вулиці Францисканської на сучасну Замкову. Археологічні дослідження в цьому місці дали цікаві та несподівані результати", - зазначив Нечитайло.

За його словами, на глибині 0,4-0,5 м в південній частині траншеї виявили кут кам'яниці, що відома з планів середини XVIII ст. Станом на 1810 рік там знаходився "Домъ со службами командира артиллерийской гарнизонной команды". Увесь інший простір траншеї був зайнятий засипкою, в якій зустрічались артефакти трипільської культури, раннього залізного віку, доби середньовіччя і нового часу.

Вже на глибині 3 м археологи натрапили на фрагмент фундаменту більш ранньої кам'яниці, що датується XVII ст., а поруч – залишки господарської ями другої половини ХІІІ – першої половини XIV ст., коли місто було частиною Золотої Орди. Серед матеріалів того часу – фрагменти чаш на кільцевому піддоні, одна з яких вкрита зсередини поливою, та монета. Археологи сподіваються, що монета допоможе чіткіше датувати золотоординську яму.

"Північніше було відкрито заглиблений котлован житла кінця XVI-початку XVII ст., який зруйнував надзвичайно цікаву споруду більш раннього періоду. Після зачистки котловану житла в північній частині, під стовповою ямою відкрився фрагмент підземної галереї. Підземелля видовбане в підземний спосіб частково в суглинку і скельних породах. Має ширину 1 м, висоту 1,8 м. В місці виявлення склепіння пошкоджене котлованом житла. Продовження галереї в північно-східному напрямку теж повністю завалене. Втім, відкриття навіть невеликого фрагменту подібної підземної архітектури є великою удачею", - додав Нечитайло.

Керівник експедиції наголошує, що це одна з рідкісних підземних галерей на Західній Україні, зведена раніше XVII століття.

Нечитайло зауважив, що Музей мініатюр "Замки України" та виконавці археологічних досліджень докладуть зусиль, аби забезпечити консервацію та музеєфікацію фрагменту унікального підземелля.

Роботи на Вірменському бастіоні проводили Дмитро Тимчук, Петро Болтанюк, Євген Левінзон, Олександр Омельченко, Ільдар Яхієв.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.