АНОНС: дискусія "Остання шана захисникові: від трагічної звістки до місця спочинку"

5 жовтня у Музеї Майдану відбудеться дискусія про вшанування захисників України

Наскільки держава підтримує рідних у страшний момент, коли вони чують, що той, кого вони чекають з фронту, повернеться уже в труні? Як добре організований ритуал поховання, щоб сім'я змогла попрощатись із захисником, а не витрачати час на організаційні моменти? Ці моменти зрештою впливають на все їх подальше переживання втрати.

В цій розмові ми хочемо поговорити якраз про те, наскільки добре організований і продуманий цей процес в державі Україна? Який шлях ми пройшли за останні 8 років? І що нам ще слід зробити, щоб підтримати сім'ї загиблих захисників у найтрагічніший момент?

 

Учасники дискусії:*
• Юлія Стрельчук – головна спеціалістка Відділу військово-патріотичного виховання Департаменту соціального забезпечення МОУ, дружина загиблого захисника;
• Михайло Котелевський - полковник, головний спеціаліст відділу репатріаційних заходів та пошукової роботи Управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України (СІМІС), гуманітарного проекту Збройних Сил України "ЕВАКУАЦІЯ 200";
• Юрій Ватрич - підполковник, Заступник військового комісара - начальник сектору комплектування Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
• Олександр Терещенко – ветеран, захисник ДАПу, заступник Міністра у справах ветеранів 2018–2021 рр.;
• Людмила Рибченко – заступниця генерального директора Національного музею історії України у Другій світовій війні, кандидатка історичних наук.

Модераторка  – Оксана Іванців, засновниця проекту "Що таке пам'ятати", голова ГО "Arts&Rights".

*у складі спікерів можливі зміни

Аби взяти участь в дискусії, просимо вас пройти коротку реєстрацію.

Сторінка події в мережі Facebook.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.