У Буську археологи виявили спалену вежу та церкву ХІІ століття

У Буську на Львівщині триває археологічна експедиція Інституту археології Львівського національного університету ім. І. Франка. Науковці проводять розкопки на місці Mалого городища на території Буського парку

Про це повідомляє Галінфо.

 

На території Малого городища у Буську, археологи відкрили долівку першого християнського храму, який функціонував у княжому місті. Зокрема за кілька років розкопок на цьому місці було виявлено приблизно тисячу кольорових керамічних плиток, якими викладали долівку церкви ХІІ ст.

Науковці припускають, що віднайдена пам'ятка може бути церквою Богоявлення, яка згадується у Буському літописі. Додамо, що її спорудження пов'язують із правлінням першого Буського князя Давида Ігоровича.

на початку розкопок вдалося виявити горілий прошарок землі. Це дає підстави археологам припускати, що на цьому місці була досить масштабна споруда.

"Прошарок між спорудою (ймовірно, вежа, - ред.), яка згоріла до тла, і церквою становить десь 20 сантиметрів. Це означає, що мінімум сто років тут нічого не відбувалося. Спалений горизонт дозволяє говорити, що вежа була двоповерховою. В розвалі вежі ми виявили пластини від обладунку, наконечники арбалетних стріл ХІV ст. Маємо також наконечники по периметру валу.

Далі, нижче горілого прошарку, тут виявили низку поховань, які оконтурюють долівку церкви, яка розміщена під ним. Також вдалося виявити десь чотири ряди викладеної форми, частину поруйнованої плитки. Можливо, цю плитку заберуть реставратори та спробують провести реконструкцію і ми дізнаємо як виглядало мощення цієї церкви", - сказала археологиня, наукова працівниця Інституту археології Львівського національного університету ім. І. Франка, професорка Наталія Стеблій.

Окрім того, археологи виявили й дивне дитяче поховання.

"Дослідники вважають, що нехрещених дітей ховали під самим скапом церкви, аби в такий спосіб їх охрещувати. Ми також виявили дитяче поховання з поруйнованим черепом. Наразі його досліджують антропологи, але орієнтовний вік дитини - до року. Також у похованнях біля церкви виявили витий бронзовий перстень, та скроневе кільце. Після того, як ми минули горизонт могильника, то виявили контури ще однієї споруди", - сказала Наталія Стеблій.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.