На Полтавщині демонтували пам'ятник Димитрову

У селі Лобачі Решетилівської територіальної громади демонтували пам’ятник комуністичному діячеві Димитрову. Його перевезли до «Парку радянського періоду» у Путивлі

Цей пам'ятник однозначно підпадав під дію підпункту "д" пункту 4 частини першої статті 1 декомунізаційного Закону. У ньому чітко зазначено, що до символіки комуністичного тоталітарного режиму віднесено пам'ятники, пам'ятні знаки, присвячені подіям, пов'язаним з діяльністю комуністичної партії.

 

"Георгій Димитров — соратник Йосипа Сталіна ... У добу Димитрова Болгарія почала сильно залежати від СРСР і навіть називалась іноді "Сімнадцятою республікою Радянського Союзу". Його називали "болгарським Леніним". Після смерті Димитрову звели мавзолей у Софії на кшталт ленінського", — розповів регіональний представник Українського інституту національної пам'яті Олег Пустовгар.

Він висловив подяку за всебічне виконання Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" голові Полтавської обласної ради Олександру Біленькому й Решетилівській міській голові Оксані Дядюновій. Також директору Путивльського державного історико-культурного заповідника Сергію Тупику, який подбав про виділення коштів на транспорт і пальне.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.