У 1991 році Україна не отримала, а відновила незалежність – посол

Посол України в Угорщині Любов Непоп вважає за необхідне пам'ятати вікову історію боротьби України за незалежність, аби припинити спроби Росії ідентифікувати нашу країну лише як частину пострадянського простору.

Як передає Укрінформ, своїми думками Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині Любов Непоп поділилася в інтерв'ю угорському виданню Budapest Times напередодні 30-річчя Дня Незалежності України.

 

За словами посла, на тлі спроб "деяких людей" представити Україну як молоду державу, а українську націю – як неіснуючу, яка відокремилась від "єдиної" російської нації, важливо пам'ятати, що в 1991 році Україна не отримала, а повернула незалежність.

"Українська держава, незважаючи на доволі коротку нещодавню історію, має глибоке історичне коріння, що йде в епоху Київської Русі й навіть глибше, пов'язуючи нас із трипільською культурою, яка була однією з найдавніших культур у світі й існувала на території сучасної України", - наголосила Непоп.

Свобода і незалежність не були подаровані українцям 1991 року, акцентувала посол. Українці боролися за це століттями.

Посол нагадала про створення Української Народної Республіки в 1917 році, Голодомор 1932-1933 років, про жертви Другої світової війни і боротьбу Української повстанської армії проти нацистського і радянського режимів.

"Важливо пам'ятати всі ці факти, щоб остаточно припинити практику, коли деякі люди все ще намагаються ідентифікувати Україну як частину міфічного пострадянського простору, не бажаючи визнавати, що членство нашої країни в Радянському Союзі не було нашим бажанням, і це був лише один епізод у нашій багатовіковій історії", - сказала вона, наголосивши, що такий "пострадянський" підхід лише підживлює бажання Москви обґрунтувати теорію своєї "сфери впливу".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.