Пошук жертв Першої світової війни у Перемишлі. Заява УІНП та МКІП

У Перемишлі розпочались роботи поруч із Українським військовим цвинтарем. Українську сторону не запросили

 

ЗАЯВА

Український інститут національної пам'яті та Міністерство культури та інформаційної політики України із прикрістю констатують, що влада міста Перемишль в односторонньому порядку проводить пошукові земляні роботи на ділянці, що є предметом двосторонніх домовленостей між Україною і Польщею, та безпосередньо межує з Українським військовим цвинтарем. Українських фахівців не запрошено до Перемишля ані в якості учасників цих робіт, ані в якості спостерігачів.

Пошукові земляні роботи проводяться на ділянці №974, яка є предметом домовленостей в рамках українсько-польських консультацій з питань, які виникають в ході реалізації Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій від 21.03.1994 р. (пп. 3 та 22 Протоколу від 22.06.2010). Зазначена ділянка також безпосередньо межує з Українським військовим цвинтарем.

Український інститут національної пам'яті й Міністерство культури та інформаційної політики України отримали інформацію про пошук ймовірних поховань учасників Першої світової війни із засобів масової інформації і вже після початку робіт. Згідно з повідомленнями польських ЗМІ, пошукові земляні роботи мають на меті виявлення ймовірних місць поховань жертв Першої світової війни.

З огляду на це, відсутність запрошення від польської сторони також викликає гірке розчарування, адже в період Першої світової війни українці служили як в Російській імператорській армії, так і в Збройних силах Австро-Угорщини. Відтак складно уявити масштабне поховання періоду Першої світової війни, а тим більше окремий цвинтар у Перемишлі, на якому б не було поховано жодного вояка-українця.

З огляду на зазначені обставини, Український інститут національної пам'яті та Міністерство культури та інформаційної політики України змушені констатувати відсутність можливостей спостерігати за ходом робіт, а відтак і взяти до відома будь-які їхні результати.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.