В Україні можуть перепоховати вояка УНСО, що загинув у Грузії

Після 28 років досягнута домовленість про передачу праху вояка УНСО грузинській стороні, що дозволить у свою чергу поховати його в Україні.

Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук, колишній вояк УНСО Ігор Мазур – "Тополя".

 
Вояки УНСО в Грузії

"28 років назад (28 липня 1993) загинув в боях під Сухумі 22-річний львівянин Роман Галазика. Він був рудий і тому псевдо у нього було відповідне – "Багряний". Він і Сергій Обух "Діброва", який загинув 19 липня 1993 року в бою за містечко Шрома поховані на Личаківському цвинтарі м. Львова.

А Олексія Ткачука (позивний "Цвях") батько, який тоді теж був у нашому підрозділі і був в тих боях вирішив поховати в Сухумі. Через два місяці абхази і "понаєхавшиє" русскіє взяли Сухумі" - розповідає Ігор Мазур.

"Грузини відступили і ми нашими малими українськими силами бійців УНСО не врятували ситуацію на фронті. 28 років сплюндрована могила з тілом мого бойового товариша була недоступна.

І ось кілька днів назад по домовленостях між сторонами прах "Цвяха" і ще чотирьох грузинів передали в Тбілісі. Батько Олексія хоче щоб тіло сина передали і перепоховали у Львові.

Потрібна мабуть буде допомога Уповноваженого по правах людини, МЗС і Міністерства ветеранів, бо грузинська сторона хоче передати прах нашого воїна офіційно під час урочистостей при поховані 12 серпня тих чотирьох грузинів яких передали абхази" - пояснює пан Ігор.

"Нікому я гадаю не потрібно нагадувати що абхази мали до тієї війни таке ж відношення як шахтарі до війни на Донбасі. І грузини і ми воюємо з роssією" - підсумовує він.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.